Україна активно працює над реалізацією Стратегії розвитку системи протитуберкульозної медичної допомоги на 2024–2026 роки, спрямованої на зменшення рівня захворюваності та смертності від туберкульозу, а також формування людиноцентричних програм підтримки. Які ключові кроки вже було зроблено для втілення цієї стратегії? Як міжнародна підтримка та фінансування сприяють досягненню поставлених цілей? Про це розповість Яна Терлеєва, керівниця відділу управління та протидії туберкульозу ЦГЗ, у першому випуску серії інтерв’ю «Боротьба триває: прогрес України у подоланні ТБ в умовах війни та інших викликів».
На якому етапі впровадження нині перебуває Стратегія розвитку системи протитуберкульозної медичної допомоги на 2024–2026 роки, і які інші стратегічно важливі рішення посилюють боротьбу України з туберкульозом у складних умовах війни?
Стратегія розвитку системи протитуберкульозної медичної допомоги на 2024–2026 роки ухвалено нещодавно, і наразі триває початковий етап її практичного впровадження. Затвердження цього документа є важливим кроком, який демонструє послідовну відданість України подоланню туберкульозу, незважаючи на складні виклики, спричинені повномасштабною війною.
Пріоритетними напрямами роботи є забезпечення безперервного доступу до якісної діагностики та лікування, розширення профілактичних заходів, зокрема серед груп підвищеного ризику, а також посилення інтеграції протитуберкульозної допомоги в загальну систему охорони здоров’я. Особливу увагу приділено впровадженню сучасних підходів до лікування, зокрема розширенню амбулаторної моделі та застосуванню найновіших схем терапії, що відповідають міжнародним стандартам.
Утримувати питання туберкульозу в центрі уваги — надзвичайно складне завдання.
Особливо з огляду на те, що навіть до повномасштабного вторгнення ця проблема не завжди мала належний пріоритет. Якби туберкульозу приділяли достатня увага на глобальному рівні, міжнародним організаціям та Генеральній Асамблеї ООН не доводилося б регулярно порушувати це питання, наголошуючи на необхідності рішучих дій.
Попри всі виклики, Україна демонструє непохитну рішучість у подоланні туберкульозу. Ухвалення ключових стратегічних документів не лише підтверджує пріоритетність цього питання для держави, а й свідчить про прагнення до системних змін у сфері громадського здоров’я. Незважаючи на складні умови, спричинені війною, Україна ставить перед собою амбітні цілі, які узгоджуються як із положеннями Політичної декларації ООН, так і з поточним прогресом у боротьбі з туберкульозом на національному рівні.
Зокрема, було оновлено Закон України «Про подолання туберкульозу» (прим. ред.: набув чинності в лютому 2024 року), затверджено Стратегію розвитку системи протитуберкульозної медичної допомоги, а також ухвалено операційний план заходів із реалізації у 2024–2026 роках на виконання Державної стратегії протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та вірусним гепатитам до 2030 року. Цей покроковий план містить конкретні заходи, спрямовані на ефективний контроль ситуації з туберкульозом та іншими інфекційними захворюваннями. Запропоновані ініціативи мають на меті мінімізувати негативний вплив війни на систему громадського здоров’я та відповідають сучасним міжнародним стандартам. В основу цього документа покладено окремі положення політичної декларації та оновленого регіонального плану ВООЗ для Європейського регіону.
Ці кроки підтверджують, що, незважаючи на всі виклики, Україна не лише реагує на кризу, а й здійснює глибокі системні трансформації у сфері протидії туберкульозу. Оновлення законодавчої бази, впровадження сучасних стратегій та інтеграція міжнародних стандартів сприяють підвищенню ефективності заходів із контролю та подолання захворювання, забезпечуючи довгострокову стійкість національної системи охорони здоров’я.
На вашу думку, які найбільші виклики виникають у процесі зміцнення політичного лідерства та міжсекторального партнерства в Україні в контексті виконання зобов’язань за Політичною декларацією ООН щодо боротьби з туберкульозом? Які кроки могли б сприяти подоланню цих перешкод та забезпечити ефективну взаємодію всіх зацікавлених сторін?
Війна створила безпрецедентні виклики для міжсекторального партнерства, оскільки її наслідки торкнулися всіх сфер життя українців — від економіки до охорони здоров’я. Люди, втрачаючи житло, роботу та фінансову стабільність, змушені шукати безпечніші місця для життя й відновлення своїх планів на майбутнє. Це спричинило найбільшу міграційну кризу з часів Другої світової війни: люди виїжджають за кордон або переміщуються в межах країни, що створює додаткове навантаження на медичні системи, зокрема в західних регіонах.
Люди, які змушені були покинути домівки та змінити місце проживання, часто не мають достатньо коштів на оренду житла, тому вимушені жити в місцях компактного розселення. Це створює додаткові загрози, оскільки скупченість людей підвищує вразливість до інфекційних хвороб.
Ще одна критична проблема — руйнування медичної інфраструктури. Станом на кінець грудня 2024 року через дії рф було пошкоджено 1938 об’єктів у 715 медичних закладах, а ще 297 об’єктів у 114 закладах охорони здоров’я знищено повністю. Серед них є й ті, що спеціалізуються на лікуванні туберкульозу, що суттєво обмежує доступ до медичної допомоги, особливо в прифронтових регіонах. Це підвищує ризик поширення хвороби, оскільки люди часто не можуть отримати необхідне лікування вчасно.
В умовах хронічного стресу та невизначеності багато людей відкладають питання власного здоров’я на другий план, що ускладнює профілактику та раннє виявлення туберкульозу.
Ця проблема існувала й до війни, коли культура своєчасного звернення по медичну допомогу була недостатньо розвинена. Сьогодні ситуація ще більше ускладнилася.
Ще одним суттєвим викликом залишається фінансова залежність від міжнародної допомоги. Глобальний фонд, USAID, Stop TB Partnership, Червоний Хрест, «Лікарі без кордонів» та інші організації відіграють ключову роль у підтримці протитуберкульозних програм в Україні. Водночас нестабільність фінансування, як продемонструвала ситуація із припиненням підтримки з боку USAID, вказує на необхідність створення довгострокових механізмів фінансової стійкості для забезпечення безперервності надання послуг.
Для покращення міжсекторальної взаємодії необхідно посилити залученість до реалізації заходів із подолання туберкульозу всіх міністерств і відомств, адже традиційно основним гравцем залишається сектор охорони здоров’я, хоча ця хвороба потребує комплексного підходу. Також важливо розширювати профілактичні програми, посилювати комунікацію з населенням і залучати бізнес до соціальних ініціатив. Однак найголовніше — створити фінансово стійкі механізми, які забезпечуватимуть боротьбу з туберкульозом навіть у найскладніших умовах, а також сприятимуть збереженню та постійному розвитку кадрового потенціалу фахівців.
Україна демонструє послідовність у реалізації комплексного реформування системи протидії туберкульозу, однак для досягнення довготривалих результатів необхідна консолідація зусиль державного сектору, громадянського суспільства та міжнародних партнерів. Лише за умови тісної співпраці всіх зацікавлених сторін можна забезпечити ефективне виконання зобов’язань, передбачених Політичною декларацією ООН, і стале зниження захворюваності на туберкульоз в Україні.
На Вашу думку, чи має Україна потенціал для забезпечення належного державного фінансування програм протидії ТБ у повоєнний період? Які кроки, на Вашу думку, будуть ключовими для сталого впровадження життєво важливих програм лікування туберкульозу у таких умовах?
В умовах війни важливо реалістично оцінювати можливості держави щодо забезпечення належного фінансування програм протидії туберкульозу. Наразі основні державні пріоритети зосереджені на утриманні фронту, захисті суверенітету, відновленні територіальної цілісності, а також на подоланні взаємопов’язаних військових, гуманітарних і продовольчих криз. За таких обставин повноцінне державне фінансування програм боротьби з туберкульозом є надзвичайно складним завданням.
До того ж, фінансування протитуберкульозних заходів здійснюється на кількох рівнях: державному (на рівні Міністерства охорони здоров’я, Академії медичних наук, Мін’юсту, Міноборони) та місцевому (на рівні місцевих органів влади та громад). Це охоплює не лише медичні послуги, а й соціальну підтримку людей з ТБ, забезпечення сталості роботи протитуберкульозних закладів та реалізацію програм супроводу тих, хто проходить лікування. Кожен із цих рівнів має свої виклики та завдання, які потребують вирішення. В умовах війни держава робить усе можливе для забезпечення стабільного функціонування протитуберкульозних програм, однак підтримка міжнародних партнерів і донорських організацій залишається критично важливою.
Ключову роль відіграє співпраця з міжнародними партнерами, залучення донорських інвестицій і підтримка громадянського суспільства.
Комплементарність фінансування, за якої державний внесок доповнюється підтримкою міжнародних партнерів і донорських організацій, забезпечує стабільність надання протитуберкульозних послуг. Це дозволяє навіть у надзвичайно складних умовах війни зберігати доступність медичної допомоги для всіх, хто продовжує боротьбу з туберкульозом в Україні. Пріоритетним завданням сьогодні є розширення профілактичних заходів і захист населення від туберкульозу. У країні вже закуплено й повністю доступні сучасні схеми профілактики захворювання, що відповідають міжнародним стандартам. У нас є всі можливості для проведення сучасної діагностики туберкульозу, а також для отримання доступу до сучасних, зокрема інноваційних, коротких і більш ефективних лікарських засобів вже для лікування цього захворювання.
Міністерство охорони здоров’я вже здійснило важливий крок, забезпечивши фінансування соціального супроводу та програм формування прихильності до лікування з державного бюджету у 2023–2024 роках. Хоча цих ресурсів недостатньо для повного покриття потреби, сам факт державного фінансування свідчить про визнання пріоритетності цього напряму та готовність розширювати його підтримку в майбутньому.
На жаль, війна все ще триває, і її довготривалий вплив охоплює всі сфери життя, зокрема й систему охорони здоров’я. Після завершення бойових дій країна зіткнеться з новими викликами, зокрема у сфері відновлення медичної інфраструктури та забезпечення сталого фінансування програм боротьби з туберкульозом.
Уже зараз очевидно, що донорська підтримка залишатиметься критично важливою навіть у повоєнний період, оскільки бюджетні пріоритети будуть зосереджені на широкомасштабній відбудові країни.
Один із ключових викликів після війни — не лише фінансування, а й відновлення кадрового потенціалу медичної сфери. Значна частина медичних працівників була змушена покинути країну, тоді як ті, хто залишився, працюють у стані хронічного стресу та професійного вигорання. Для забезпечення стійкості програм боротьби з туберкульозом критично важливо враховувати потребу системної підтримки медичних фахівців, зокрема шляхом розширення програм психологічної допомоги — як для пацієнтів, так і для лікарів та медичного персоналу.
До повномасштабного вторгнення Україна зробила значний крок уперед у боротьбі з туберкульозом, доклавши масштабних зусиль для покращення профілактики та лікування. Вперше було досягнуто повного забезпечення необхідними протитуберкульозними препаратами за кошти державного бюджету. Це стало можливим завдяки регулярному оновленню стандартів і клінічних протоколів, що дозволило використовувати більш сучасні підходи та скорочені режими лікування. Впровадження цих змін не лише підвищило ефективність терапії, а й оптимізувало бюджетні витрати, розширивши доступ до лікування для всіх пацієнтів. Україна була на порозі повного переходу на державне фінансування протитуберкульозних програм, і, враховуючи попередню оптимізацію, є всі підстави вважати, що після відновлення країни цей процес буде продовжено, що забезпечить стабільний доступ до лікування для всіх, хто його потребує.
Втім, ситуація залишається складною і, найімовірніше, такою залишатиметься в найближчі роки. Окремі виклики пов’язані зі змінами в політиці США щодо міжнародної підтримки, наслідки яких ще оцінюються. Оскільки фінансування програм боротьби з туберкульозом, ВІЛ-інфекцією та вірусними гепатитами значною мірою залежить від міжнародних партнерів, будь-які зміни в підходах до фінансування можуть суттєво вплинути на реалізацію цих програм.
Додатковим викликом в Україні залишається висока поширеність лікарсько-стійкого туберкульозу, яка значно перевищує показники більшості європейських країн.
Ситуацію ускладнюють супутня ВІЛ-інфекція, вірусні гепатити та потреба в замісній підтримувальній терапії. Поєднання цих факторів створює додаткове навантаження на систему охорони здоров’я та потребує комплексного підходу до подолання туберкульозу.
Також одним із ключових викликів залишається висока поширеність ВІЛ-інфекції, яка безпосередньо впливає на епідеміологічну ситуацію з туберкульозом. Будь-які перебої в програмах боротьби з ВІЛ можуть суттєво загальмувати прогрес у подоланні туберкульозу, адже імунодефіцитний стан, спричинений ВІЛ, значно підвищує ризик розвитку активної форми ТБ.
Майбутнє програм протидії туберкульозу тісно пов’язане із загальним станом системи громадського здоров’я, політичним курсом країни та забезпеченням безперебійного доступу до життєво необхідних медичних і соціальних послуг для всіх груп населення, особливо для представників уразливих категорій.
Яких ключових досягнень Ви очікуєте від реалізації національної стратегії та міжнародних зобов’язань до 2030 року? Яким Ви бачите подальший розвиток системи протидії туберкульозу в Україні?
Подолання туберкульозу до 2030 або навіть 2035 року є надзвичайно амбітною метою. Без суттєвого прориву на міжнародному рівні, що включатиме нові інвестиції, наукові відкриття та інноваційні інструменти, повне викорінення хвороби залишатиметься недосяжним. Повномасштабна війна в Україні лише посилює цю проблему, але не є її першопричиною.
Важливо, щоб світова спільнота не обмежувалася політичними деклараціями, а створила реальні механізми для їхньої імплементації. За наявних ресурсів і підходів виконання заявлених цілей видається малоймовірним — це об’єктивне експертне припущення.
Очікування від реалізації національної стратегії та міжнародних ініціатив не можуть обмежуватися лише технічними рішеннями чи медичними підходами. Збільшення політичної уваги до туберкульозу є ключовим фактором, адже вирішення цього питання має виходити за межі профільних міністерств і стати завданням загальнодержавного рівня. Важливо, щоб зобов’язання щодо подолання складних соціальних проблем мали належний рівень уваги у процесі формування державної політики.
Боротьба з туберкульозом має отримати таку саму увагу та підтримку на місцевому рівні, як і на рівні загальнонаціональних ініціатив чи програм Кабінету Міністрів. Одним із важливих напрямів є реалізація ініціативи «Громади, вільні від туберкульозу», закріпленої в Стратегії. Наразі потенціал громад у подоланні епідемії недооцінений, хоча саме місцева влада та громадянське суспільство можуть відігравати ключову роль у боротьбі з хворобою.
Громади мають глибше розуміння місцевих потреб, що дозволяє їм ефективніше реалізовувати профілактичні та лікувальні програми. Якщо на рівні кожної громади докладатимуться системні зусилля, це створить ефект каскадного поширення, який забезпечить послідовний перехід від загальнонаціональних ініціатив до конкретних місцевих дій. Саме такий підхід може стати дієвим інструментом подолання туберкульозу в Україні.
Наші подальші очікування полягають у тому, що важливі реформи в системі охорони здоров’я продовжуватимуться, і туберкульоз стане їх невід’ємною частиною. Ми сподіваємося, що в процесі реалізації цих реформ вдасться зміцнити позиції протитуберкульозної служби, удосконалити її діяльність та забезпечити людей з туберкульозом якісними медичними послугами. Для цього необхідно продовжувати розвиток програм медичних гарантій, враховуючи специфіку післявоєнного періоду. Особливо важливо усвідомлювати, що медичні програми в прифронтових регіонах потребують іншого підходу, ніж у відносно стабільних частинах країни. Крім того, значну частину цих програм реалізують за підтримки міжнародних партнерів, тому їхня сталість та орієнтація на якість повинні залишатися ключовими пріоритетами.
Очікувані зміни також стосуються акцентів у боротьбі з туберкульозом. Ми прагнемо протягом наступних років зосередити більше уваги не лише на програмах лікування, де вже досягнуто значних успіхів (70% пацієнтів проходять амбулаторне лікування, забезпечено стабільне постачання ліків і доступ до послуг), а й на розбудові ефективних програм на первинному рівні охорони здоров’я. Важливо, щоб цей рівень був більш інтегрованим і забезпечував комплексний підхід, що охоплює профілактику, раннє виявлення та діагностику туберкульозу, ВІЛ, доступ до програм замісної підтримувальної терапії та лікування вірусних гепатитів. Ми сподіваємося, що саме на цьому рівні буде реалізовано комплексні підходи до боротьби з цими захворюваннями, адже, попри зміцнення нормативної бази, саме тут зберігається найбільше викликів.
Не менш важливим є питання фінансування. Ми очікуємо, що завдяки комплексному підходу буде забезпечено його сталість, а рівень катастрофічних витрат для родин, у яких хтось хворіє на туберкульоз, суттєво знизиться.
Важливо, щоб люди отримували необхідну допомогу й підтримку та мали реальні можливості для одужання, а сам процес лікування не створював для них значних фінансових труднощів.
Ми також очікуємо, що в межах нової стратегії буде посилено інформаційну політику. Зокрема, передбачено створення національних планів, а також адаптація регіональних планів інформаційної політики до специфічних потреб кожного регіону. Залучення громадськості та інших зацікавлених сторін відіграватиме ключову роль у формуванні суспільної обізнаності, подоланні стигми та підвищенні рівня відповідальності за власне здоров’я. Таким чином, комунікаційна складова боротьби з туберкульозом має перейти на якісно новий рівень.
Одним із ключових напрямів, на які ми орієнтуємося, є посилення програм боротьби з дискримінацією та стигмою, а також забезпечення того, щоб усі прийняті рішення ґрунтувалися на доказах. Усвідомлення важливості проведення досліджень і створення нових даних є основою для ефективної політики у сфері протидії туберкульозу. Це також відповідає одному з основних принципів глобальної стратегії ліквідації туберкульозу, який закладено в державну політику України.
Водночас для досягнення цих цілей необхідне переосмислення підходів до досліджень. Наразі вони не є пріоритетом через обмеженість ресурсів, які здебільшого спрямовуються на лікування та забезпечення витратними матеріалами. Однак, разом із ВООЗ, ми розробили план пріоритетних досліджень щодо туберкульозу, реалізація якого дозволить знайти відповіді на критично важливі питання — зокрема щодо бар’єрів у доступі до медичних послуг та ефективних способів їх подолання.
Наша стратегічна мета — приділити більше уваги розвитку наукових досліджень і залучити до цього процесу всіх зацікавлених сторін: лікувально-профілактичні заклади, які мають безцінний досвід у впровадженні коротких режимів лікування, державні органи, міжнародних партнерів, академічні установи та пацієнтські організації. Це дозволить не лише посилити увагу до досліджень, а й забезпечити необхідні ресурси для їх реалізації.
Над інтерв’ю працювали: Наталя Жданова — керівниця комунікаційного відділу TBPeopleUkraine та Євгенія Кувшинова — виконавча директорка ВБО «Конвіктус Україна», заступниця голови керівного комітету Партнерства «Зупинимо туберкульоз. Україна». Цей матеріал створено Партнерством «Зупинимо туберкульоз. Україна», секретаріатом якого виступає ВБО «Конвіктус Україна» за підтримки Stop TB Partnership в межах 12-го раунду “Challenge Facility for Civil Society”.