Для мешканки сучасного українського села доступ до медицини часто визначається не якістю обладнання, а банальним розкладом автобуса чи наявністю пального. Саме тому приїзд спеціалізованого автомобіля з обласними фахівцями сприймається в громадах як подія, що повертає жінці право на увагу до себе.
Реальність сьогодення така, що чимало жінок живуть за принципом «не болить, то не йду». Дехто не відвідував кабінет спеціаліста десятиліттями, вважаючи це чимось необов’язковим.
Валентина Мазур, медсестра мобільної бригади:
-
У селі Олександрівка на прийом прийшла жінка 1932 року народження. Попри поважний вік, вона дісталася до лікарів, бо відчула щиру зацікавленість медиків у її стані. Цей приклад показує, що потреба в турботі не зникає з роками. Але ми боремося і з міфами: деякі бояться вакцинації від вірусу папіломи людини або гормональної терапії, вірячи в безпліддя чи різке збільшення ваги.
Мобільна бригада для сільської жінки сьогодні – це не просто перевірка здоров’я. Це п’ять хвилин спокою, де вона може розповісти про свою втому, стрес від війни та страх за дітей. Це простір, де вона нарешті перестає бути лише мамою, дружиною чи працівницею, а стає людиною, чиє життя і здоров’я мають абсолютну цінність.
Мобільні гінекологічні бригади працюють у межах заходів гуманітарного реагування UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні, за фінансової підтримки Іспанії, у співпраці з ВБО «Конвіктус Україна».