Впровадження закону України “Про пробацію” – перспективи та проблемні питання

Корисно знати: «Впровадження Закону України “Про пробацію” – перспективи та проблемні питання»

16 квітня 2015 року, повідомила прес-служба ДПтС України, начальник управління кримінально-виконавчої інспекції апарату Державної пенітенціарної служби України Янчук О.Б. взяв участь у телепрограмі «Власний погляд» на телеканалі «Рада» та надав наступну інформацію щодо впровадження Закону України “Про пробацію” – перспективи та проблемні питання.

5 лютого 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України “Про пробацію” (№ 160-VIII), який набув чинності 27 лютого ц.р. та через шість місяців буде введено у дію.

Таким чином Верховна Рада України схвалила реальний крок у сфері наближення юстиції України до міжнародних стандартів і впровадження у державі принципово нової системи заходів кримінально-правового характеру, покликаних у першу чергу забезпечити безпеку суспільства.

Маючи майже 200-річну історію розвитку у різних країнах процес розвитку пробації відбувався по різному, але загальними рисами пробації у всіх країнах є:

  • не застосування до порушника покарання у виді ув’язнення або узагалі звільнення від покарання (на підставі спеціального дослідження особистості правопорушника);
  • застосування пробації до правопорушника у залежності від обставин (вчинений злочин, особистість, соціальна ситуація правопорушника);
  • здійснення нагляду, який відрізняється від поліцейського нагляду та поєднаний з соціальною допомогою правопорушнику у процесі ресоціалізації.

Починаючи з 1981 року, ООН та Рада Європи ухвалювали документи, спрямовані на розширення заходів, альтернативних тюремному ув’язненню. Основні з них це: Резолюція Генеральної Асамблеї ООН №45/110 про Стандартні мінімальні правила ООН щодо заходів, не пов’язаних з тюремним ув’язненням (Токійські правила, 1990 р.), Європейська Конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками (ETS №51, 1964 р.), Рекомендація №R (92)16 Комітету Міністрів Ради Європи про Європейські правила стосовно альтернативних покарань і заходів. У цілому ухвалено близько 20 резолюцій, які спрямовані на розвиток у країнах учасницях ООН або Ради Європи заходів, альтернативних тюремному ув’язненню.

Сьогодні пробація є невід’ємним елементом системи кримінальної юстиції у європейських країнах. Останнім документом, який визначає європейські принципи пробації, стала Рекомендація №СМ/(2010)1 КМРЄ про Правила Ради Європи з пробації.

Закон України “Про пробацію” розроблявся з урахуванням європейських стандартів пробації.
Із дванадцяти функцій служб пробації, визначених Правилами Ради Європи про пробацію, на орган пробації України покладено дев’ять (за виключенням програм відновного правосуддя, роботи з потерпілими від злочинів, засудженими-іноземцями та умовно-достроково звільненими від покарання у виді обмеження або позбавлення волі):

  • доповідь суду про особу обвинуваченого;
  • громадські роботи;
  • оцінка ризику вчинення повторного злочину;
  • індивідуальне планування роботи
  • заходи виховного характеру
  • оцінка результатів реалізації запланованих заходів
  • допомога в соціальній адаптації
  • надання повноважень персоналу щодо мотивації засуджених до виконання обов’язків
  • профілактика злочинності (взаємодія із зацікавленими організаціями).

Правила Ради Європи про пробацію (частина 1. Визначення) визначають пробацію як систему виконання у суспільстві покарань, призначених правопорушнику, що включає коло заходів виховного впливу, таких як нагляд, контроль та надання допомоги, що мають на меті залучення засудженого до суспільного життя та забезпечення безпеки суспільства.
Саме на забезпеченні безпеки суспільства ставить акцент європейська практика, розглядаючи систему пробації. Дослідники пробації Великої Британії відзначають, що якщо за допомогою пробації вдасться уникнути повторних злочинів лише серед 5% правопорушників, до яких застосовано пробацію, наслідком цього буде забезпечення безпеки одного мільйона громадян країни.

Законом України пробація визначається як система наглядових та соціально-виховних заходів, що застосовуються за рішенням суду та відповідно до закону до засуджених, виконання певних видів кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого (п.6 ч.1 статті 1 Закону).
Безпека суспільства також визначена Законом України “Про пробацію” як перша складова мети пробації (стаття 4 Закону) поряд із запобіганням вчиненню повторних злочинів та забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинувачених, з метою прийняття судом рішення про міру їхньої відповідальності.

Орган пробації створюється у складі Державної пенітенціарної служби України шляхом реорганізації кримінально-виконавчої інспекції, яка забезпечує виконання покарань, не пов’язаних із позбавленням волі. Європейські стандарти пробації допускають існування служби пробації як автономної державної структури, так і у складі інших державних служб (наприклад, Швеція, Данія, Норвегія, Канада, Грузія – служба пробації входить до складу служби виконання покарань).

З урахуванням існуючої кількості персоналу та розрахунків, поданих у фінансово-економічному обґрунтуванні до Закону України “Про пробацію”, кількість персоналу пробації становитиме майже 4,5 тис. працівників.
Протягом 2014 року по обліку кримінально-виконавчої інспекції пройшло 185 тис. засуджених до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі.

Виходячи із завдань пробації, орієнтуючись на показники 2014 року, прогнозована максимальна кількість суб’єктів пробації може збільшитися майже на 174 тис., з яких: 39 тис. – звільнених з місць позбавлення або обмеження волі, 44 тис. засуджених до 1-5 років позбавлення волі, 1 тис. засуджених до обмеження волі, 90 тис. засуджених до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі.

Що ж принципово повинно змінитися порівняно з існуючою системою виконання покарань, альтернативних позбавленню волі?

Сьогодні кримінально-виконавча інспекція згідно із законодавством виконує переважно контрольну функцію щодо покарань, альтернативних позбавленню волі. Індивідуально-профілактичну роботу здійснюють органи внутрішніх справ, соціальну роботу – органи соціальної політики.

Впровадження в Україні пробації дозволить кардинально змінити вектор роботи з правопорушниками ще на етапі обвинувачення.

Залежно від завдань пробації, Закон України визначає три види пробації: досудову, наглядову та пенітенціарну.
Виходячи із змісту завдань пробації, визначених Законом України “Про пробацію”, крім функцій, що сьогодні покладені на кримінально-виконавчу інспекцію, на орган пробації покладаються додаткові завдання, пов’язані з:

  • підготовкою досудових доповідей щодо обвинувачених;
  • реалізацією пробаційних програм стосовно осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням;
  • проведенням соціально-виховної роботи із засудженими;
  • здійсненням заходів з підготовки осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, до звільнення.

Орган пробації подає суду досудову доповідь, що містить результати незалежного соціального дослідження обвинуваченого. Досудова доповідь має на меті надати суду додаткову об’єктивну інформацію про ризик вчинення обвинувачуваним повторного злочину, можливість його виправлення без позбавлення або обмеження волі (необхідність ізоляції) через призму соціально-психологічної характеристики особистості обвинуваченого. Досудова доповідь не має доводити винуватість або невинуватість особи. (стаття 9 Закону).

Орган пробації крім виконання покарань, альтернативних позбавленню волі, здійснюватиме пробаційний нагляд, що передбачає як контроль за поведінкою, так і заходи соціальної реабілітації, які базуються на оцінці ризику вчинення повторного злочину та потреб правопорушника. Виховну та профілактичну роботу здійснює працівник пробації, а не органу внутрішніх справ (статті 10,13 Закону).

Щодо осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, за рішенням суду застосовуються пробаційні програми психокорекційного змісту (наприклад, подолання агресивної поведінки, шкідливих звичок, психологічних проблем) або соціально-реабілітаційні програми (набуття позитивних соціальних навичок, соціального статусу, усунення або мінімізація негативних соціальних факторів) (ч. 3 статті 10 Закону).

Працівники пробації працюватимуть також в установах закритого типу для здійснення заходів підготовки засуджених до звільнення, координуючи ці заходи з підрозділами пробації за місцем проживання засудженого після звільнення або місцем розташування установ соціальної адаптації для звільнених. Тобто створюється більш ефективна система соціального супроводу звільнених (стаття 11 Закону).

Закон передбачає особливості застосування пробації щодо неповнолітніх при підготовці досудового звіту, здійсненні нагляду. Пробаційні програми щодо неповнолітніх реалізують органи соціальної політики (стаття 12 Закону).
У здійсненні нагляду за засудженими та проведенні з ними соціально-виховної роботи братимуть участь волонтери пробації – представники НДО (стаття 20 закону).

Для виконання завдань пробації збільшується обсяг повноважень працівників. Так, на відміну від працівника кримінально-виконавчої інспекції, працівник пробації набуває статусу учасника кримінального процесу з відповідними обов’язками та правами. Працівник пробації також набуває права отримувати безкоштовно від будь якого органу інформацію, необхідну для виконання завдань пробації, відвідувати у будь якому місці та на будь якій території осіб, до яких застосовано пробацію, або викликати їх та отримувати від них пояснення (стаття 19 Закону).

Звичайно, шість місяців – це дуже незначний час, щоб провести усі підготовчі заходи у сфері нормативно-правового, організаційного, методичного та технічного забезпечення пробації, проведення повноцінного навчання персоналу пробації.

Поряд з цим, ДПтС України ще до прийняття законодавства про пробацію проводилася деяка підготовча робота. Це стосувалося у першу чергу вивчення досвіду пробації інших держав, розробки пропозицій до нормативно-правової бази пробації, розробки методології пробаційної роботи та її відпрацювання у рамках пілотних проектів.
Сьогодні ми маємо методику оцінки ризиків та потреб неповнолітніх, які перебувають у конфлікті із законом і методику ведення випадку (кейс-менеджменту) щодо цієї категорії правопорушників (складання індивідуального плану на підставі соціальних потреб правопорушника та періодична оцінка досягнення результатів з необхідною корекцією). Розроблено також методику підготовки з цих питань персоналу пробації, за якою вже пройшли перші заходи з підготовки тренерів.
Розроблено дві пробаційних програми корекції агресивної поведінки для неповнолітніх правопорушників (для хлопчиків і для дівчат).

Зазначені методики випробувані та адаптовані у рамках українсько-канадського проекту “Реформування кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні” на базі пілотної моделі Центру відвідування у м. Мелітополі Запорізької області. Зазначений центр створений на базі соціальної служби для сім’ї та дітей та передбачає програмну роботу з неповнолітніми, засудженими до покарань без позбавлення волі, за направленням кримінально-виконавчої інспекції.
Аналогічний пілот працює в м. Івано-Франківську. Модель Центру відвідування для неповнолітніх, яка розроблена у рамках зазначених проектів, сьогодні може розповсюджуватися в регіонах України.

На базі кримінально-виконавчої інспекції м. Полтави та реабілітаційної мережі Благодійного фонду “Світло Надії” (центр зменшення шкоди, реабілітаційний центр, навчально-виробничі майстерні) працює пілотний проект Пробаційного центру. При створенні Пробаційного центру взято за основу шведську програму реабілітації правопорушників при поверненні в суспільство (“Кімната майбутнього”), адаптовану для України НДО “Світло надії”.
У рамках проекту відпрацьовуються моделі:

  • методики оцінки ризиків та потреб засуджених, порядку складання індивідуального плану соціально-виховної роботи із засудженими, порядку його виконання та оцінки виконання;
  • моделі діяльності у складі підрозділу майбутньої пробації фахівців із соціальної, психологічної та педагогічної роботи;
  • порядку волонтерської діяльності у рамках пробації;
  • інноваційної роботи із засудженими до покарань, альтернативних позбавленню волі (громадські майстерні).

У рамках українсько-швецького проекту спільно з недержавною організацією “Конвіктус-Україна” створено модель центру соціальної адаптації для жінок, які звільняються з місць позбавлення волі, розроблено та випробувано програму їх реінтеграції до суспільства.

Прийняття Закону України “Про пробацію” це лише перший крок на шляху до міжнародних стандартів у сфері юстиції. Чи набуде пробація в Україні ознак європейської системи у значній мірі залежить від подальших кроків її розбудови, від їх відповідності європейським принципам пробації, від уваги та підтримки цих кроків як на політичному рівні, сприяння суспільному розумінню та сприйняттю позитивної ролі пробації.

Саме тому за сприяння фахівців проекту Європейського Союзу “Підтримка реформ у сфері юстиції України” розробляється стратегія розбудови пробації в Україні, яка дозволить нам реалізувати свої ідеї у рамках європейських стандартів.

Джерело : Правозахист